FRDM: Бревет 200 км "Охтирська підкова"

І знову Охтирка. Схоже, що серпневий бревет 200 км на Охтирку спільно з сумськими велосипедистами остаточно прижився в Полтаві і проводитиметься щороку.

Минулого року я не брав участі, був зайнятий на іншому заході, а 2013-го їхав його вперше, і це було дуже важко. По-перше не було досвіду таких дистанцій, по-друге було перевантаження сильне і я не встиг відновитися, а по-третє сідло не підходило для довгих маршрутів. Загалом той мій перший бревет запам'ятався мені дуже добре. Тепер все інакше. Сідло змінив, нове підійшло дуже добре, проїхав на ньому вже не одну двохсотку, досвіду набрався, проїхав уже багато км. Тож цього сезону я до "Охтирки" був у чудовій формі.

Старт від Київського вокзалу, народу зібралося чимало. Групове фото на згадку, напутня мова голови клубу, і старт о 8:00.

Я хотів увімкнути на запис трек, але програма в смартфоні зависла, і поки я її запустив, усі вже поїхали. Потрібно було наздоганяти, тому що за прогнозом має бути сильний зустрічний вітер, і самотужки їхати 100 км проти вітру не дуже приємно. Виявилося, що всі вже дуже далеко, тільки після Поля Полтавської битви я помітив вдалині попереду фігуру велосипедиста, це був орієнтир, потихеньку я його наздогнав, це був дуже високий хлопець, а попереду ще один, менший. Я сів на колесо, трохи віддихався і перед Побиванкою на спуску поїхав вперед, а після повороту на Кротенки побачив дуже далеко групу, це те, що мені потрібно. Коли перед тобою нікого немає, то дуже складно наздоганяти, тому що ти не знаєш де ті, кого ти наздоганяєш, але якщо ти їх бачиш, тоді набагато легше, за умови що вони від тебе не тікають. Вони не тікали, вони просто їхали попереду мене, і моє завдання було їх наздогнати до виїзду на Котелевську трасу, де почнеться сильний зустрічний вітер, і там мої шанси швидко помруть. Мені пощастило, вони сильно не гнали, і одразу за Кротенками, перед Тернівщиною я їх наздогнав. Група 4 або 5 чоловік, саме те, що потрібно. Дорога через ліс хоч і асфальтна, але в такому стані, що швидко нею їхати дуже складно, тому їхали всі там у спокійному темпі. Докотили до траси і звернули прямо назустріч вітру, і він виявився саме таким, яким обіцяв прогноз погоди. Довелося вишикуватися в струну і намагатися пристосуватися до їзди проти вітру. Це не дуже добре виходило, ми мінялися місцями, але все було якось хаотично і їхати було тяжко. І тут раптом Діма запропонував попрацювати змінами - перший крутить 3 хвилини і йде до кінця групи, другий стає першим і теж крутить 3 хвилини, і так далі. Я відповів, що ніколи так не їздив, але можна спробувати. Спробували, і почало виходити, швидкість відразу зросла, перед цим ми ледве сунулися 20 км/год, а тепер чітко сидячи один за одним швидкість почала зростати і ми вже їхали 25-27 км/год, що при зустрічному вітрі дуже добре. Так ми наздогнали ще двох і запропонували приєднатися до нас, що вони й зробили. Їхати було одне задоволення, я був радий що наздогнав цю групу і навіть боявся уявити як би я мучився самотужки, якби не наздогнав. У такому темпі ми доїхали до Малої Рублівки і на початку лісу зупинилися на 5-хвилинну паузу. Потепліло, почали знімати зайвий одяг і одночасно влаштували легкий перекус, після 50 км, це не завадить. У цей момент до нас приєднався ще один, і раптом група різко стартонула а я ще стояв без рукавичок, поки вдягнув, всі вже були далеко, довелося сильно напружитися щоб їх наздогнати, а двоє відстали. І знову групова боротьба з вітром наздогнали ще двох, причепили їх до групи. Стало веселіше. Їхалося добре, Вітя що їхав перший раз, всіх розважав, і встигав на ходу не тільки переписуватись Вконтакті, але ще й фотографувати смартфоном

Якоїсь миті у Микити, що їхав у середині групи попереду мене, підстрибнуло заднє колесо, він не зміг утримати велосипед і впав на асфальт. Всі хто були позаду, встигли зреагувати і більше ніхто не впав, можна сказати що пощастило, тому що можна було впасти всім одразу.

Поки Микита обмацував свої пошкодження, під'їхала Свєта, у неї виявилася аптечка, і перекисом водню було оброблено садна. На велосипеді не було серйозних пошкоджень. Хвилин 5-10 і ми поїхали далі, вже у вісім.

До Охтирки доїхали без пригод. До КП доїхали за чотири з половиною години, що дуже добре для 100 км при такому сильному зустрічному вітрі, їзда змінами показала на практиці свою ефективність.

Цього року КП та обід перенесли в Шинок "Підкова", тому й назву бревету змінили з "Охтирського транзиту" на "Охтирська Підкова". Зміна КП на кілометраж не вплинула, місце зручне, обслуговування гарне, все було швидко та якісно.

На першому місці фото-сесія, обід зачекає.

Тепер можна й обід розпочати

Обід сподобався, особливо борщ, тепер можна було спокійно зробити кілька кадрів і дати півгодини паузи після обіду.

Так непомітно минула година з моменту в'їзду в шинок, настав час висуватися в зворотний шлях

Виїхали вшістьох, Діму на фото не видно (вічна проблема того, хто фотографує)

Тільки ми від'їхали пару десятків метрів після фото, я відчув, що чогось не вистачає, явно щось не так. І точно, виявилося, що я забув у шинку питну систему, довелося повернутися. Часу в нас було багато, тому мене всі почекали, і ми спокійно поїхали через Охтирку в напрямку дому, знаючи, що за містом на нас чекає гарний вітер у спину. І справді виїхавши на трасу ми відразу відчули силу вітру, в струну не вишиковувалися, а просто котили особливо не напружуючись і спілкувалися один з одним. Приблизно через 10 км Сергій згадав, що хотів проїхати за 10 годин і наступивши на педалі став від нас віддалятися. Більше ніхто з нас таких цілей не ставив, тому ми продовжили шлях спокійному темпі, використовуючи попутний вітер. Вітер нам допомагав, а от сонце почало заважати і стало жарко. При в'їзді в Котельву ми зробили 5-хвилинний привал у тіні дерева.

Попутним вітер був не весь час, він часом змінювався, то дув збоку, то ззаду, і навіть примудрявся іноді дмухати в обличчя. Довелося знову стати у струну та працювати змінами. Але так добре, як це було вранці, у нас уже не виходило. Ми їхали то 30 км/год, то 23 км/год, давалася взнаки втома деяких учасників.

Я відчував себе чудово, можна було поїхати вперед, але я вирішив їхати з групою, сам я вже накатався багато.

Попереду з'явилися двоє шосейників, що їдуть не поспішаючи і говорячи один з одним, і ми їх легко об'їхали. Через кілька хвилин вони нас обігнали, і було запропоновано сісти на колесо, я в цей момент їхав у групі першим. Я вчепився за колесо і швидкість поступово почала зростати. Я нахилився і почав добре крутити педалі. На велокомп'ютер не дивився, але було зрозуміло що їдемо добре, і тут раптом почав їсти пульсометр, я вирішив далі не знущатися з себе і скинув швидкість. Озирнувся назад, а там нікого. Надто далеко я відірвався. Довелося чекати на гурт, і знову їхати разом. Коли мене наздогнали, то була видна втома у всіх, крім Віті, який їхав бреве перший раз, той примудрявся постійно вириватися вперед, влаштовуючи різні шоу.

Вкотре вирвавшись уперед, Вітя на Надержинщині звернув на Кротенки, виявилося, що трек маршруту він взагалі не дивився. Вітя був далеко перед нами, та ми побачили що він повернув з маршруту. Знайшовши тінь під деревом, ми зупинилися, і я повідомив по телефону йому радісну новину, що треба повертатися, хоча відрив був уже пристойний. Хвилин 5 ми відпочили, і дивлячись на годинник з'ясувалося, що якщо добре натиснути, то можна вкластися о 10 годині. Але особливо гнати ні в кого не було бажання, вирішили їхати неквапом, поки Вітя нас наздожене, а там буде видно. Наздогнав він нас швидко і доїжджаючи до Дублянщини ми почали розуміти, що можемо встигнути в 10 годин. Потихеньку кожен почав збільшувати темп, і ось перед нами вже поворот на підйом на Панянку, найважчу точку маршруту. Вибору не було, треба заїжджати.