Танк в болоті під Пархомівкою.

7 серпня 2011 р

Поїздка з Полтави до с.Пархомівка Харківської обл. напрошувалася дуже давно. А якщо бути точніше, то ще два роки тому ми дізналися, що там у болоті стоїть танк, і дуже захотілося подивитися на нього. Хоча звичайно існувала ймовірність того, що танка там немає, і поїздка виявиться холостою, але в принципі ми нічого не втрачаємо. Не побачимо танк, то побачимо нові місця.

Відстань в один бік близько 85 км у той час здавалося дуже великою, і проїхати туди і назад за один день здавалося неможливим. Тому поїздка весь час відкладалася, завжди було багато маршрутів із меншою дистанцією. І ось у суботу вранці я шукав в інтернеті щось цікаве для недільної покатушки, і згадав про цей танк. Адже він на нас чекає вже два роки, значить настав час їхати, а то скоро вже осінь і на таку дистанцію не заїдеш. Час якраз ідеальний, спека вже спала, а холод не настав, тільки ввечері стає прохолодно. Намалював на карті маршрут та розмістив на форумі. Дорогу вибрав асфальтну, оскільки грунтом було б складно проїхати за день 170 км, та могло вийти набагато більше, тому що туди я жодного разу не їздив і доріг не знаю.

Вранці виглянув у вікно і виявив, що небо затягнуте хмарами, навіть хотів ставити щитки, але подивився прогноз погоди по всьому маршруту і від щитків відмовився. Скрізь має бути сонце.

Приїхав на місце збору до Петровського парку і був здивований тим, що нікого немає. Хоча на велику кількість людей і не було сенсу розраховувати, хтось поїхав до Кременчука, хтось відсипається після гри у ВелоДозор, хтось не поїхав через хмари. Я вирішив їхати у будь-якому разі, навіть якщо не буде нікого більше.

І тут підійшов хлопець і поцікавився нашими поїздками, він читав форум, але жодного разу ще не їздив. Поки ми з ним спілкувалися, під'їхав Артем. Тепер нас було двоє. Тепер можна було їхати, і ми попрощавшись з хлопцем потиеньку поїхали на зустріч із танком.

Їхали трасою у бік Опішні, здивувало те, що машин було зовсім небагато. Без проблем доїхали до повороту на Котельву перед Опішнею.

Перед нами був довгий спуск з не зовсім гарним асфальтом, а після спуску чудова дрога через сосновий ліс.

 Ще один поворот на Котельву.

І одразу за поворотом дуже гарна зупинка, таких дуже багато у наших краях.

Як же все-таки намагалися люди зробити зі звичайної зупинки справжній витвір мистецтва.

Ця краса викладена з відходів, добре видно шматочки битого керамічного посуду та глиняних горщиків та мисок.

І навіть ластівки гнізда собі в'ють там, де це для них намальовано.

Помилувавши красою цієї зупинки, ми поїхали далі, до Котельви залишилося 10км.

По лівій стороні дороги стоїть лелека, а на будиночку написано "Дотримуйтесь чистоти". Значить там є джерело та чиста вода. Та ще й поруч підприємлива людина смажить шашлики для тих, хто зголоднів у дорозі. Але як виявилося чистоти там ніхто давно не дотримується, і вода дуже брудна, на дні колодязя плаває сміття та пластикові пляшки. Шкода, що таке гарне місце загадали.

"Людина з шашликами" (риється в багажнику) з кавказьким акцентом нам пояснила, що чиста вода буде через 300 метрів.

Проїхали ми більше ніж 300 метрів та в'їхали до села з назвою Любка.

Тут простіше зупинка, без керамічного оздоблення, але чистенька і виглядає краще ніж її пластикові родичі в містах.

Мене як завжди привабило оголошення, не можу я проїхати повз, я відчував, що варто його подивитися ближче і не помилився.

Ось що означає трудяги, ну ніколи їм перевіряти текст на наявність або відсутність помилок.

А на іншому боці дороги як і обіцяв "Людина з шашликами" - була вода.

Вода справді чиста, і територія чиста та доглянута.

Поповнивши запаси води рушили далі.

І ось перед нами Котельва.

Місця вистачило тільки для двох велосипедів.

У самій Котельві має бути поворот на Пархомівку. Жінки, що торгують грибами при в'їзді, показали нам поворот на об'їзну дорогу, і по ній можна доїхати до потрібного нам повороту, але ми вирішили проїхати через центр, по об'їзній магазинів могло і не бути, а організм натякав, що морозиво зайвим не буде. По дві порції ковтнули, якраз те, що треба.

В самому центрі, в парку пам'ятник Ковпаку.

Відразу за пам'ятником був поворот на Пархомівку, залишалося лише 18 км.

Дорога проходила між полями, тихо та гарно. Іноді мимо проносилися машини, часом траплялися одиночні яблучні дерева. Доводилося зупинятися та поповнювати організм вітамінами.

І ось нарешті те, що нам було потрібно.

Ми заїхали на територію Харківської області.

Тепер потрібно було знайти болото, в якому імовірно знаходиться танк. Карта показувала, що болото ліворуч від нас, але до нього ще потрібно знайти дорогу.

 Вирішили зробити привал десь біля води, поїсти і відпочити, все-таки більш ніж 90 км проїхали. А потім уже й зайнятися пошуком. Звичайно, потрібно скористатися допомогою місцевих жителів. І тут якраз вдалині з'явилася жінка на велосипеді, яка їхала нам на зустріч. І раптом, не доїжджаючи до нас метрів 15, різко звернула праворуч у кущі і зникла. Діалог не вдався. На горизонті з'явилася ще одна жінка, і ми вже думали, що вона теж зверне в кущі, але вона гордо їхала прямо. З цією нам вдалося поспілкуватися, і вона сказала, що нам треба повернутися і перед самим селом згорнути вліво, так ми потрапимо на болото. На питання про танк ми отримали відповідь що вона не місцева і нічого про це не знає, і нам краще проїхати в глиб села і там розпитати старожилів.

Ми так і вчинили. Перші хто нам попався на шляху, це хлопчик і дівчинка років 5-ти чи 6-ти. Де болото вони не знають, та риба на болоті є.

Наступними на нашому шляху виявилися вже дорослі люди, бабуся і схоже на те, що її син з "вічно тверезою" фізіономією. Про танк вони нічого не чули, але як проїхати до болота докладно пояснили. Перед містком треба було повернути ліворуч.

Проїхали ми всього пару десятків метрів і побачили совдепівську пошту, що заросла бур'янами.

Схоже, що послуг такого роду тут уже не потребують. Цивілізація вносить свої корективи.

А ось так виглядає місцева зупинка. Різниця між тим, що ми бачили раніше істотно помітна. Через Пархомівку проходить траса Харків - Котельва, і маршрутка проїжджає саме тут, отже і зупинка діюча.

Габарити Пархомівки повинні бути не маленькими, оскільки ми проїхали на початку села біля будинку №192 по вул.Калініна.

І відразу за зупинкою як і належить - магазин

Тільки ось на дверях замок та оголошення на листку зі шкільного зошита. Оголошення написано чітко та конкретно: До 17

Що до 17, можуть знати лише місцеві. У мене на годиннику було 15:18, а магазин закритий. Може він закритий до 17, може перерва до 17, може це не час, а число місяця, а може вік.

Тільки ми від'їхали від магазину як на дорозі з'явився суб'єкт із сяючим обличчям, і з цього сяйва було зрозуміло, що він прямує до магазину, навіть було зрозуміло навіщо.

Звістка що магазин закритий його не сильно збентежила, і він нам докладно виклав як проїхати до болота. На запитання чи є в болоті якась техніка, він відповів: - Є! І багато техніки!

Я відразу зрадів, але потім зрозумів, що тут щось не те. Виявилося, що біля болота є тракторна бригада, а про танк він нічого не знає, тому що він не місцевий. (Це вже було)

Проїхали ми місток і до болоту не поїхали, хоча треба було хоч пару фоток зробити, болото дуже довге і тягнеться вздовж усього села. Його було видно у просвіті між хатами.

Перед підйомом на гірку, що веде в центр, ми побачили поворот вліво і звернули, але тут же нас покликали два місцеві жителі, які зрозуміли що ми щось шукаємо. Вони були дуже здивовані тим, що ми приїхали з Полтави. Ціль нашого візиту їх теж здивувала, не могли вони зрозуміти як можна проїхати 100 км в один бік заради того, що побачити те, чого не видно. Танк справді є, тільки він знаходиться на дні озера, і не лише танк, там ще й літак лежить на дні. А в болоті танк був, тільки його давно вже витягли.

Якщо ми танк не побачимо, то хоч ставок треба подивитися, може й скупатися вдасться. Але виявилося, що ставок дуже брудний, і купатися в ньому не бажано, можна проїхати трохи далі і покупатися в наступному ставці, там вода чиста.

І ще нам докладно розповіли, як де треба повернути на с.Колонтаїв, бо ми додому хотіли поїхати іншою дорогою.

Ми подякували за інформацію та поїхали до центру до ставку.

При підйомі на гору нам на зустріч йшли два місцеві збирачі металобрухту, і один з них виявився затятим велосипедистом, сам нас зупинив і почав розпитувати про обода. У нього такі ж, тільки не такі і він хоче знати, де купити такі... Ось приблизно так він викладав свою думку. Він віддав весь свій лом товаришу і захотів нам показати свої обода і заразом готовий був показати ставок.

У хлопця у дворі виявилося кілька розібраних велосипедів, у тому числі Старт-Шосе з ободами під трубки. тому він і не міг зрозуміти, що в нього не так з колесами, і чому вони такі й не такі. У Артема теж Старт-Шосе, тільки вже з нормальними ободами. Як ми змогли, так йому пояснили які йому потрібні обода і він був дуже щасливий що нас зустрів.

Поки йшли ми звичайно пояснили йому мету нашого візиту та з'ясували деякі подробиці танкової епопеї.

Уздовж болота тягнуться поля. Коли трактор орав поле, то плуг за щось зачепився, коли розкопали, то побачили вежу танка. Екскаватором викопали коло навколо танка та очистили його від землі. А потім 40-тонне чудовисько потихеньку перемістилося з поля до приймального пункту до Пістона (так звати місцевого приймальника) на металобрухт.

А ще один танк стоїть на дні ставка і чекає, коли його теж витягнуть. Але це дуже непросто. Ставок не маленький.

Ось десь там знаходиться танк і літак. Наскільки все це правда я не знаю, але рибалки біля цього ставку стверджували, що танк десь там.

Ось такий страшний колір води у ставку біля берега, і це не заважає за 10 метрів від цього місця ловити рибу.

А вода така тому що у ставок стікають відходи із цукрового заводу

Один з рибалок порадив нам відвідати музей що знаходиться нагорі позаду заводу у парку. Перед парком стародавній будиночок, який намагаються відреставрувати.

Дуже шкода, що ми нічого не знали про існування цього музею. Їхали дивитися на танк, а опинилися біля музею світового значення. Музей працює до 16:30, а ми були біля нього о 16:10. Нас запрошували пройти всередину. але для перегляду потрібно багато часу, а зайти на 20 хв, та ще й втомленими та голодними не було сенсу. Я хоч і не фахівець з живопису, але все ж таки варто було витратити пару годин на перегляд шедеврів, але не склалося цього разу.

"У музейній колекції знаходиться близько 6 тисяч експонатів - оригінали Реріха, Врубеля, Пікассо, Ван Дейка, Бенуа, Кіпренського, Левітана..."

Пархомівський історико-мистецький музей.

На території парку ще є церква.

А поряд біля парку покинутий будиночок.

Болото і ставок ми знайшли, танк побачили, настав час поїсти і хоч трохи відпочити, і вирішили виїхати за село і десь під деревами зробити привал.

Довго не траплялося нормального місця, і ми в'їхали в с.Піонер.

І на околиці знайшли гарне місце у тіні дерев.

Відпочивши хвилин 40 по обіді, поїхали не поспішаючи далі.

На околиці села виявили вагову.

Все як і належить для таких місць, наполовину розібрано.

А ось ваги на місці ніхто й не потяг.

Танк уперли, а ваги не чіпають - дивовижний народ.

Увійти всередину не вдалося, двері зачинені

В'єтнамський замок виявився напрочуд міцним.

Тут колись була комора.

Село скінчилося, перед нами шлях додому.

Знову почалися поля

І дуже гарне небо.

В'їхали до с.Колонтаєва і звернули до магазину. Звідкись долинала музика, і чим ближче був магазин, тим гучніша музика.

  І те, що ми побачили, нас здивувало найбільше, і танк і музей просто відпочивають на тлі того, що ми потрапили в іншу епоху. Було відчуття, що ми десь наприкінці 70-х або на початку 80-х років. На стовпі під ліхтарем висів рупор, і з нього грала музика, і її чути на все село. Як у старих фільмах. Я пам'ятаю таке було в дитинстві в селах, і в наш час такого побачити я ніяк не очікував.

Відвідавши магазин, ми поїхали далі і незабаром в'їхали до Полтавської області.

Ось приблизно в цьому місці вдалося поспілкуватись по телефону з групою, яка поверталася з Кременчука, вони були приблизно на півдорозі додому. Ну і нам потрібно подолати ще приблизно 60 км.

Напевно, тут був колодязь.

Далі фотографувати вже не було можливості, тому що телефоном погано виходить, коли починає темніти.

Швидкість нашого пересування потихеньку почала падати, так швидко їхати, як у першій частині маршруту, було вже складніше.

Але ми благополучно дісталися Полтави Котелевською трасою. У місто в'їхали близько 22-ї години. Підйом по вул.Леніна був дуже важким, але ми його все одно подолали.

Подорож дуже сподобалася.

Дома велокомп показав 190 км.

Ось так ми подивилися на танк у болоті.