"Осінній марафон" 20.09.2014 Харків

Ну ось і я проїхав свій офіційний бревет 200 км цього сезону. На домашній потрапити не вдалося, отже треба їхати до іншого міста.

Дивні ми люди, навколо рідного міста є безліч красивих маршрутів, можна придумати на будь-який смак, на будь-яку дистанцію, причому вже є перевірені, обкатані, але ні, це не годиться, потрібно обов'язково ускладнити і поперти в інше місто.

  Дистанція 200 км для мене цього року вже не є проблемою, це минулого сезону я мало не помер на "Охтирському транзиті", ледве доповз до фінішу і думав, що більше ніколи в житті такою дурістю займатися не буду. Але як часто це буває, похмільний синдром пройшов, через кілька днів жар в п'ятій точці почав зменшуватися, і я зрозумів, що не все так погано.

Літо 2014 року було дуже велосипедне, встиг розкататися, чотири двісті проїхав, так що можна сміливо рулити до Харкова.

  Подивився я заздалегідь прогноз погоди - цілий день сонце, о 7-й ранку під час старту +13, а вдень + 19, підібрав одяг якраз під цю температуру, можна сказати що виїхав без нічого. Але як часто це буває за відсутності досвіду, проблемка вилазить там, де її зовсім не чекаєш.

Поїзд із Полтави на Огульці відправляється вночі о 2:24 та о 5:12 пересадка на Харківський поїзд, а прибуття на вокзал у Харкові о 6:34 за умови, що не запізниться. Значить шансів встигнути на старт о 7:00 дуже мало, потрібно добре прикластися, добре що маршрут до старту дуже простий, подивився його на мапі і начебто запам'ятав.

Так як ніч доведеться провести в поїзді, то вирішив поспати до від'їзду, ліг о шостій вечора, але не вдалося, не звик організм до насильницького сну. Встав о пів на дев'яту, голова гуде, загалом усе зіпсував. Міцна кава з тортиком налаштувала мозок на потрібний канал, і о 1:30 я виїхав на вокзал. Відразу ж відчув, що вже не літо. Надворі було реально холодно. Поки доїхав на вокзал, стало тепліше, потім взагалі нагрівся, і стало навіть жарко. В поїзді в останньому вагоні нас було троє. Два пенсіонери їхали по газети до Харкова. Вони одяглися як взимку, по двоє штанів, теплі курточки, рукавиці, по дві шапки, мені на них було смішно дивитися. А вони на мене дивилися і дивувалися, що я так легко одягнений. Але ж не зима на вулиці, літо ще не відступило, а вони в кожухи позалазили. Один з них виявився колишнім спортсменом, дуже товариським і добре володіє інформацією, що де відбувається у світі спорту. Ми з ним багато про що поговорили, чим вдалося зайняти тимчасовий простір. Через деякий час я охолонув і стало трохи прохолодно, а коли я подивився на температуру на велокомпі, то стало зрозуміло що мене чекає в найближчі години - у вагоні було +7. Мої попутники вже давно спали укутавшись у теплі речі, а я ввімкнув плеєр і слухав аудіокнигу. Руки і ноги змерзли, і вплинути на ситуацію я ніяк не міг. Так і доїхав до Огульців, а там – пересадка. На пероні дуже холодно і ми швидко перейшли в другий поїзд. Там народу вже було більше і було тепліше, градусник показав +10,3. Там мені треба було провести цілих півтори години. Знову завели бесіди про спорт, політику свідомо виключили із бесіди.
 Голодним їхати бревет не рекомендується, і я з'їв два великі бутерброди заздалегідь приготовлених. З цього моменту все й почалося, мене почало трясти від холоду, щелепа не слухалася, зуби стрибали у роті, навіть говорити було складно. Якось дожив до прибуття на вокзал о 6:38.

  А на вулиці було ще гірше. Рукавички відкриті, пальці замерзли і не слухалися, гальмівних ручок взагалі відчував. Попетляв між людьми та виїхав на дорогу. Тільки розкрутив педалі, а тут червоне світло, і так постійно, нагрітися все не виходило. І тут почалася бруківка, руки й так кермо не відчувають, та ще й трясе. Добре, що вранці пішоходів не було, і я попер тротуарами. М'язи холодні, працювати їм явно не хотілося, бруківка закінчилася, і я з'їхав на гарний асфальт і полетів на зустріч холоду до місця старту, і на щастя я побачив попереду групу велосипедистів, що зібралися зліва на узбіччі. Дуже добре, що мене дочекалися і не поїхали.

  Поки зареєструвався, і не встиг ще прийти до тями, всі стартонули. Вирішив наздоганяти, бо дорога не відома і в групі краще їхати. Від холоду продовжувало трясти, значить потрібно швидше крутити педалі, і я почав потихеньку наздоганяти. З'явилися перші підйоми, і на них мені вже стало тепліше, тому я ще придавив, щоб зігрітися і почав обходити учасників бревету. Стало тепло і комфортно, і тут увімкнувся новий сюрприз, тепло спрацювало у зворотний бік і я почав втрачати координацію, безсонна ніч спрацювала саме в цей момент. Стало якось не по собі, нема в мене ще досвіду так їздити. І раптом на черговому підйомі заднє колесо стало дуже м'яким. Приїхали прокол. На самому початку шляху. Це було неприємно. Поки змінив камеру, всі поїхали вже далеко. Коли я зупинився, то випив напій з кофеїном, треба ж прокидатися, сонним далеко не заїдеш. Далі покотив уже у спокійному темпі. Було і тепло, і добре, нікого наздоганяти не треба, все далеко попереду. Періодично зупинявся і звірявся з треком GPS.

  І ось через час я зіткнувся з великою несподіванкою - почалися підйоми, взагалі самі підйоми мене ніколи не лякали, я їх завжди їду нормально, але тут виявилося, що таких я просто не їздив, вони взагалі не закінчуються, весь час вгору і вгору, і навіть коли виїжджаєш на верх в очікуванні спуску, його там не виявляється, замість нього новий підйом. Так я докотив до Змієва, там кілька разів звірявся з GPS, він там чомусь показував зовсім не те, і я думав що не туди їду, але все обійшлося і напрямок виявився вірним. У потрібному місці відправив СМС та зупинився у парку на перекушування.

А далі знову все повторювалося, але наступні підйоми вже не були несподіванкою, вони стали закономірністю і я з ними змирився як з неминучим, тим більше я знав, що після Валок їх буде ще багато, тому що там я їздив багато разів на машині.

 В'їхав у Валки, і на перехресті відправив СМС, думав десь привалитися на відпочинок, і раптом під'їхав Антон, він зупинявся на обід у кафе. Далі ми вирішили їхати вдвох. Про те, що треба відпочити, у мене зовсім вилетіло з голови, я з'їв підлогу шоколадки і ми поїхали ... знову вгору. Весь шлях від Валок до Пісочину суцільні повторення вгору-вниз. В одному місці на черговому підйомі внутрішній м'яз стегна схопила судома, причому так потужно, що крутити я просто не зміг. Це було вперше весь час що я їжджу велосипедом. Добре, що у мене завжди є магній про всяк випадок у рюкзаку, ось якраз такий випадок і представився, відпустило швидко і ми покотили знову. Сил не було вже взагалі, підйоми з'їли всю мою підготовку, я вперше на собі відчув такий відомий термін "порожні ноги", крутити було зовсім нічим. А крутити було потрібно, тому що останній поїзд вирушав о 20:27, і спізнюватися на нього ніяк не можна, ніч на вокзалі мене ніяк не приваблювала, та ще й на 14:00 у неділю у мене вдома важливий захід, на який теж спізнюватися не можна .

Докрутили до Пісочина, а там уже після слів Антона "ми майже вдома" крутилося психологічно легше, але фізично все важче і важче. І знову пішли підйоми, крутилися педалі лише на одному бажанні швидше закінчити маршрут. Останню позначку у вигляді СМС ми зробили на автобусній зупинці у Високому, і там трохи відпочили, за запахом і зовнішнім виглядом зупинка більше нагадувала громадський туалет та сміттєзвалище в одному комплекті, але нас це вже не лякало, потрібен був відпочинок.

  Останні кілометри, коли в'їхали в місто, котилися дуже легко, хороший рівний асфальт, ніяких підйомів - краса. Звичайно, дуже складно їхати перший раз, не знаючи маршруту, і природно на цьому витрачається багато часу, але тут за Антоном я взагалі про це не думав, просто їхав за ним до фінішу.

 І ось нарешті фініш!

 Тільки-но в'їхали в парк, одразу почав працювати фотоапарат, нас зустрічали як героїв. Хтось допоміг зняти рюкзак, величезне задоволення принесла вода, звичайна чиста вода, якою змив пил з обличчя, це дуже потужний інструмент після 200 км збирання пилу. Три чашки чаю та пиріжки були проковтнуті на одному диханні, організм зрозумів, що знущання над ним закінчені.

Часу до поїзда ще вистачало, що дозволяло просто поспілкуватися. Хоч і втома була дуже сильна, але, на відміну від "Охтирського транзиту", енергія на спілкування збереглася, а тоді я просто вже не міг навіть говорити.

До вокзалу мене Антон провів коротким шляхом, і я чудово доїхав додому. Цього разу в обох поїздах температура повітря була +18, напевно, люди надихали в вагонах, що не опалювалися.

 Загалом захід пройшов чудово, я залишився дуже задоволений, що не просидів його вдома.

Організаторам дякую за організацію, дякую тим хто зустрічав на фініші, всім хто виявився поруч на початку шляху, дякую Антону за 70 км спільного шляху, особлива подяка дівчині з чаєм та пиріжками. Я думаю що ще не раз візьму участь у таких бреветах.

Це лише початок.

Трек маршруту:
http://www.gpsies.com/map.do?fileId=cmdklxwyynvshcgy

Тема на сайті ХТ
http://tourist.kharkov.ua/phpbb/viewtopic.php?f=32&t=215704