"За дурною головою і жопі немає покою"

Вирішив я проїхати маршрут, наміченого на 3 серпня бревету.

Так як вже давно приходять думки взяти участь у такому заході, але все якось не виходило, то їхати в інше місто немає бажання, то коли є бажання, з'являються більш найважливіші справи. А тут раптом бревет проходить удома. От я і вирішив попередньо проїхати весь маршрут сам, і перевірити свої сили.
 Раніше на 200 км я ще не їздив, тільки минулої неділі вдалося проїхати 197 км не за власним бажанням, а так склалися обставини, і час було витрачено приблизно 16 годин, відходив після цього цілий день, жопа горіла, голова боліла. В дорозі був з 12-ї години дня, до 4-ї ранку наступного дня, а тут потрібно вкластися в 13 годин 30 хв.

Щоб максимально наблизити умови до бревету, час виїзду я вирішив зробити так як на бреветі, і в таки же день(в суботу).

Субота 27 серпня, час старту 8 ранку.

Попередньо подивився погоду на Гісметео: по всьому маршруту обіцяли сонце, температуру від +20С до +23С та невеликий дощ о 12:00, а як показує практика – то дощу може й не бути. Єдине що мене бентежило, то це вітер південно/західний 5-7м/с, це могло стати серйозною перешкодою. Але вибору не було, це був єдиний день коли я міг поїхати.

Виїхав із Київського вокзалу о 8:13.

Планував весь час тримати швидкість 25 км/год, тоді часу має вистачити із запасом. Щойно виїхав за переїзд, то одразу відчув, що Гісметео з вітром не брехав. До Котелевської траси доїхав легко, а ось там і почалося... То був не просто вітер, то був ураган. По трасі я ледве крутив 18 км/год, хоча сил було повно, адже я тільки виїхав.

До Котельви дістався тільки о 12-й годині, що зовсім не тішило.

Адже я планував до 13 год бути вже в Охтирці, а попереду ще 40 км, і вітер не зменшується. Жопа вже почала мені натякати що не тим ділом я зайнявся, їй це не подобається. Але нічого міняти у своїх намірах я не планував і поїхав далі. Чим довше крутив, тим більше боліла дупа.

Я ввімкнув у плеєрі КиШ "Тень Клоуна" і їхати стало веселіше.

За годину дістався Cумської області.

Жопа вже почала боліти конкретно, вітер не припинявся, а до Охтирки ще далеко. Чим далі я їхав, тим ясніше ставало, що за такого вітру вкластися в ліміт часу дуже складно.

Згадуючи минулу неділю я сподівався що як і тоді нормальний обід та година-півтори відпочинку відновлять мої сили і назад їхатиметься легше, тим більше що вітер дутиме в спину.

Про шлях назад я вирішив більше не думати взагалі, головна мета - кафе "Транзит" в Охтирці, а там буде видно.

Попереду з'явилося село з незрозумілою назвою, чи це Гай, чи ГАИ – зрозуміти складно. При збільшенні фотки можна побачити дві крапки над Е, з яким наміром їх там додали, нехай кожен сам здогадується.

Залишалося лише трохи проїхати і я біля мети, але це трохи давалося дуже важко.

Попереду замаячив знак синього кольору з написом Охтирка та цифра поряд, причому лише одна. З далеку не було видно яка це цифра, але точно було ясно що не 1. Вона була ширше одиниці, вдивлявся в неї дуже уважно і розумів що це не 2, дуже сподівався що це буде 3, але помилився, виявилася найбільша цифра, яку можна лише вліпити у цей знак. То була цифра 9! Цілих 9 км до Охтирки, це ж ціла вічність! Адже ще по Охтирці потрібно проїхати кілька кілометрів, і кожен наступний кілометр давався дуже важко. Хотілося просто впасти в траву і нікуди більше не їхати і ні про що не думати, так тяжко мені ще ніколи не було. Адже це всього-то якась сотня км, я ж сотку проїжджаю зазвичай легко. За одним винятком – вся дистанція проти вітру.

Ось я нарешті добрався до Охтирки, скоро кафе. Поїхав по головній, потрібно знайти поворот у право, по карті видно, що треба звернути на вул.Леніна(коли вже ці назви змінять на нормальні?), значить це велика вулиця, не помітити її не можна. Мишко мене просив сфотографувати цей поворот, але я не зміг цього зробити. Просто вилетіло з голови, через сильну втому я забув. Це велике нестандартне перехрестя, посередині щось величезне, типу клумби, зараз уже й не пам'ятаю, що там, але круговий рух по перехрестю точно є. При в'їзді на це перехрестя головна йде ліворуч, а нам треба брати правіше, але не в перший поворот праворуч, а в другий, я там побачив кілька припаркованих біля будівлі машин з написом "Міліція" і чомусь подумав що це і є вул.Леніна, і не помилився.

Далі я поїхав знову головною, вона мені здавалася такою довгою, вірніше не мені, а моїй дупі. Нарешті я добрався до потрібного перехрестя, не помітити зліва цей напис дуже складно.

Тут звернув ліворуч і побачив кафе "Транзит", але коли я до нього під'їхав, то на вході побачив навісний замок. Я був у шоці! Де ж я обідатиму? Відпочити можна де завгодно в траві, а ось шукати інше кафе бажання не було. І тут я побачив оголошення, що вхід у кафе через літній майданчик, це зовсім змінювало справу, і я з радістю об'їхав кафе і потрапив на цей майданчик. Час був 15:15, з графіка я вибився. Але це було не головне, треба було відпочити, решта потім.

Їсти одразу не хотілося, було величезне бажання просто посидіти або полежати і навіть ні про що не думати. За спиною залишилися дуже важкі 112 км (від дому).

Пів літри холодної Pepsi трохи оживили мій мозок (про дивовижні властивості цього напою знімати втому я дізнався ще в 1989 р.), і я почав потихеньку приходити до тями. Через пів години замовив собі гарячий борщ, і коли сипав у нього перець, то злетіла кришечка і доза перцю була збільшена разів у 40... добре, що не солив. Друге замовити не вдалося, тому що у них там в 16:00 починалася "свайба" і всі кухарі були зайняті. Я був трохи розчарований, але ситуацію рятували 4 бутерброди в рюкзаку, зроблені про всяк випадок.

Щаслива собака серед кафе, їй не потрібно крутити педалі.

Сиджу я в кафе, дивлюся на собаку і думаю про ту дурість, на яку сам себе штовхнув, ну ніхто ж мене не змушував сюди пертися, та ще й проти вітру, це ж я сам, з власної волі погнав себе на такі муки. Що ж було у мене в голові в момент прийняття такого рішення? Як я міг таке відчудити? А потім приходять думки зовсім іншого плану, і я розумію що це мені потрібно, тому що просто кататися постійно на природу, це набридає, хочеться весь час чогось нового. А це і є нове, нове для мене, адже дуже багато людей це роблять уже давно, отже, і я зроблю, та й вибору у мене немає, додому тільки один шлях – крутити до дому педалі всі 112 км на своєму велосипеді. Як приїхав, так і поїду.

Жопу пекло як від праски, їхати додому зовсім не хотілося, весільні гості в кафе почали сходитися, і я виїхав о 16:35.

Назад їхалось досить легко, швидко вискочив на трасу і що таке вітер у спину я відчув одразу. У навушниках був Iron Maiden "The Final Frontier", на спідометрі 32-33 км/год і я летів додому. Що ще потрібне для щастя? Життя вдалось!

Але щастя тривало не довго, дупа горіла, просила її пощадити, ударна доза перцю робила свою справу, і ні Pepsi ні вода не допомагали, почався жахливий сушняк. Довелося зробити зупинку та з'їсти бутерброди, заодно й дупа могла розслабитися на 5 хвилин.

Наступну зупинку я зробив у такому гарному місці

5 хвилин і поїхав далі, вітер весь час дув у спину, і я тримав темп майже весь час більше 30 км/год.

Машин по трасі було в цей день дуже мало (якщо порівнювати з трасою на Опішню), тому вдавалося погані ділянки проскакувати і посеред дороги, не сильно притискаючись до узбіччя, головне вчасно дивитися що там позаду. Але були й дуже погані ділянки, особливо по Сумській області, в нашій області найгірша ділянка знаходиться між Кротенками та Надержинщиною, і ще одна навпроти "дурочки".

Отак у Котельві мама везла дитину.

Відразу на виїзді з Котельви зробив ще одну зупинку, незважаючи на попутний сильний вітер, бажання крутити педалі не було зовсім.

Але довго відпочивати було не можна, тому що я знову вже почав вірити, що вкладуся в ліміт часу. На цей раз вітер мені допомагав, але дупа в цьому сильно сумнівалася, і постійно заважала.

В кількох місцях після перехрестя з трасою на Опошню бачив свіжі мітки BRM 200 із зазначенням напрямку. Білі добре видно, жовті не дуже.

В районі Надержинщини мітки не помітив, хоча якщо будуть їхати тільки місцеві, то можливо там мітка і не потрібна.

Долетів я до з'їзду з траси в бік Кротенок і тут почалася найскладніша ділянка, про жопу я вже й не кажу. Дорога просто тут трохи гірша, ніж на трасі, а через ліс так взагалі як пральна дошка, руки почали німіти від постійної тряски. На гірку в Кротенках виїхав легше ніж очікував, мабуть, величезне бажання закінчити ці муки додали мені сил, хоча саме в ногах втоми я і не відчував, вся проблема була в іншому місці.

До повороту на Київський вокзал приїхав о 21.20. Дивом вклався у часовий ліміт.

Час 13.07.

Зовсім не той час, на який я розраховував.

А взагалі дивлячись з якого боку на це дивитися, з одного боку, час витрачено дуже багато, а з іншого враховуючи вітер і те, що це взагалі перша спроба такого плану, то можливо час і нормальний.

Додому їхав дуже повільно, доводилося постійно вставати на педалях. Нарешті мої муки закінчилися.

Я вдома.

Усього 224 км.

За весь час випив 6,5 л різних рідин.

...

Заснути не міг дуже довго, у голові змішалося купа всього. Як багато різних думок було в голові за минулий день. І це все злилося в одну кашу, коли я ліг спати.

У неділю цілий день боліла голова. Таке у мене буває після дуже сильних навантажень, поки не знаю як цього позбуватися. Або не навантажувати сильно, або навпаки навантажувати частіше, щоб організм звик. Я схиляюся до другого. Час покаже. У ногах втома є, але мінімальна, а от дупа... ну що тут казати, болить і зараз, хоча вже закінчується друга доба.

Загалом тренування пройшло вдало.

Не знаю що й робити з сидухою, можливо та, що в мене не годиться для таких далеких поїздок. Хоча без вітру після 100-120 км. взагалі не відчуваю дискомфорту.

Поки не реєструюсь на бревет, сподіваюся, що мені нічого не завадить, і зареєструюсь у четвер увечері.

А якщо буде такий самий вітер як у суботу, то тоді зачекаю наступного разу.